Проведення заходів присвячених вшануванню пам’яті жертв Куренівської трагедії 1961 року

 

 

 Сьогодні 13 березня 2011 року генеральний директор КП «Київпастранс»  Ламбуцький Микола Михайлович разом з головою Подільської у м. Києві державної адміністрації Матвієнком Петром Миколайовичем взяли участь у мітингу-панахиді з нагоди вшанування жертв Куренівської катастрофи 1961 року. У заходах також взяли участь представники усіх депо, автопарків та служб «Київпастрансу»,  кияни, очевидці трагедії, родичі загиблих.

Мітинг-панахиду за загиблими, як і завжди, було проведено біля Подільського трамвайного депо (вул. Фрунзе, 132).

В рамках заходів відбулося покладання квітів до Пам’ятного знака загиблим під час Куренівської катастрофи, який було відкрито біля Подільського трамвайного депо 5 січня 1995 року.

     

Слова подяки присутнім за пам'ять про безвинно загиблих виголосили Голова Подільської у м. Києві державної адміністрації Матвієнко Петро Миколайович, голова профспілки  електротранспортних депо та відокремлених підрозділів КП «Київпастранс» Болдинюк Сергій Васильович, президент фонду «Дніпро» Арканова-Чорна Ольга Юріївна, начальник технічного відділу КП «Київпастранс», історик  Брамський Казимир Антонович, а також очевидці трагедії та родичі загиблих.

 

             

   

Після виступів Отець Василій провів панахиду по загиблим під час  Куренівської трагедії. 

Також у рамках заходів відбулось відкриття на території Державного історико-меморіального  Лук'янівського заповідника (вул. Дорогожицька, 7) Пам’ятного знаку до 50-річчя Куренівської трагедії.

Відкрити пам’ятник доручили ветеранам КП «Київпастранс» Брамському Казимиру Антоновичу та Качанову Миколі Олексійовичу.  

 

         Для освячення Пам’ятного знака запросили священнослужителя, після чого відбулося покладання квітів до Пам’ятного знака.

   

 

 

 

 

 

Нагадуємо історію тієї страшної події.

 

На по­ча­т­ку 50-х ро­ків у зв’я­з­ку з забу­до­вою Си­ре­ць­ко­го жи­т­ло­во­го ма­си­ву в Ки­є­ві тре­ба бу­ло збі­ль­ши­ти виробництво це­г­ли на Пе­т­рів­сь­ких цегель­них за­во­дах, що фу­н­к­ці­о­ну­ва­ли тоді в ра­йо­ні ни­ні­ш­ньо­го Ку­ре­нів­сь­ко­го тро­лей­бу­с­но­го де­по (вул.Сирецька, 25). На ка­р’є­рах цих за­во­дів розпочина­лась під­го­то­в­ка до розкривних ро­біт у ве­ли­ких об­ся­гах. Щоб зме­н­ши­ти ви­тра­ти на вивезен­ня ґрунту, бу­ло за­про­по­но­ва­но розріджува­ти йо­го во­дою і цю масу по тру­бах пе­ре­ка­чу­ва­ти до Ба­би­но­го Яру. Та­ким чи­ном мо­ж­на бу­ло ви­рі­ши­ти дві пробле­ми: дій­с­но зме­н­ши­ти ви­тра­ти на транс­по­р­ту­ван­ня ґрунту й одночасно замити яр, на мі­с­ці яко­го планувалось ство­ри­ти парк куль­ту­ри й від­по­чи­н­ку.

За­мив Ба­би­но­го Яру роз­по­ча­в­ся з 1954 ро­ку.  З 1954 по лю­тий 1961 року вклю­ч­но до Ба­би­но­го Яру бу­ло перекача­но 3341378 ку­бі­ч­них ме­т­рів роз­рі­дже­ної ма­си. У процесі виконання  робіт грубо порушувались рекомендації проектувальників. Приміром, рівень штучного водоймища у Бабиному Яру згідно з проектом мав підтримуватись на позначці 118-120 м, фактично же його піднімали до 150-160 метрів.

Вна­слі­док до­пу­ще­них порушень, у шту­ч­но­му во­до­йми­щі Ба­би­но­го Яру во­ди зі­бра­лось удві­чі бі­ль­ше від проектної норми. Во­да по­ча­ла шу­ка­ти со­бі ви­хід і знай­шла йо­го в гре­б­лі № 4  (за ни­ні­ш­ні­ми озна­ка­ми во­на бу­ла спо­ру­дже­на між терито­рі­єю лі­ка­р­ні ім­.­ Па­в­ло­ва і вул.­ О­ле­ни­ Те­лі­ги). Гре­б­ля по­ча­ла роз­ми­ва­тись і, посла­би­в­шись, раптово зруй­ну­ва­лась. Це ста­ло­ся вра­н­ці 13 бе­ре­з­ня 1961 ро­ку приблиз­но о 9 го­ди­ні 20 хви­лин і три­ва­ло 10 – 15 хви­лин. Вал рі­д­кої зе­м­ля­ної ма­си заввиш­ки 8 - 10 ме­т­рів з гу­р­ко­том і ревінням ри­нув у бік ву­ли­ці Фрун­зе, зно­ся­чи все, що тра­п­ля­ло­ся на йо­го шля­ху: дере­ва, бу­ді­в­лі, спо­ру­ди, транс­по­р­т­ні за­со­би, лю­дей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ос­но­в­ний удар ру­ко­тво­р­ної стихії при­йшо­в­ся на тра­м­вай­ний парк ім­.­ К­ра­сі­на (нині Подільське трамвайне депо) і в мить йо­го не стало. Територія трампарку перетворилася на суцільне озеро.  А го­ло­вне! – без­вин­но за­ги­ну­ло 50 електротранспо­р­т­ни­ків, 48 родин (147 осіб), які про­жи­ва­ли в гуртожи­т­ку, залишились без да­ху над го­ло­во­ю.

За радянської влади ця сумна дата була під забороною. Вперше відкрито електротранспортники вшанували жертви катастрофи 1991 року. А через три роки тут було відкрито Пам’ятний знак, на стелі якого викарбовано прізвища усіх загиблих електротра­н­с­по­р­т­ни­ків.  

         Вічна пам’ять жертвам безгосподарності і безвідповідальності. Пам’ять про безневинно загиблих у тій катастрофі вічно збережеться в наших серцях.

         Нагадаємо також  про подальшу долю трампарку. Статистично трампарк продовжував функціонувати. А фактично уцілілий рухомий склад, що виїхав на маршрути, був перерозподілений між іншими трампарками і після відпрацьованого часу заїжджав уже в інші. Трамваї 12-го маршруту, що були на ділянці від Петропавловської площі до вул. Селянської в Пуща-Водиці, залишалися на обслуговувані трампарку ім. Красіна. Для цього на 14-ій лінії упродовж трьох діб було споруджено тимчасову оглядову канаву, на якій проводилися усі ремонтні роботи; а для функціонування вкороченого 12-го маршруту в такий же термін на Петропавловській площі (навколо сквера) колійники побудували розворотне трамвайне кільце. Упродовж місяця тривали роботи з розчищення території трампарку і захоронення загиблих.

         Оскільки серед електротранспортників сталися численні жертви, то за тодішніми неписаними законами був звільнений начальник Трамвайно-тролейбусного управління Макаренко П.С., хоча він аніскільки не був причетний  до цієї катастрофи. На цю посаду був запрошений Дяконов Василь Кирилович, який до цього обіймав посаду головного інженера Південно-Західної залізниці.  Дяконов і очолив відбудову зруйнованого трампарку (до речі, він увів залізничну термінологію: замість слова «парк» з 1961 року стали вживати «депо»). 

         Відбудова  трамвайного депо ім. Красіна розпочалась в кінці квітня 1961 року і тривала по 1964 рік включно. При цьому були заново побудовані: виробничий та адміністративно-побутовий корпуси, котельня, майданчик з відстійними коліями для відкритого зберігання рухомого складу; місткість депо була збільшена на 50 одиниць і доведена до 150 вагоно-місць. Однак, у процесі відбудови депо, починаючи з листопада 1961 року на розчищену територію почали повертати трамвайні вагони, які тимчасово паркувались в інших депо.  Повністю трамвайне депо оновилось до кінця 1964 року.     

         Одночасно з відбудовою трамвайного депо на місці зруйнованого приватного житла, прилеглого до депо, був забудований високоповерховими будинками  новий житловий квартал.

 

 

 

Інформацію підготовлено за матеріалами досліджень начальника технічного відділу КП «Київпастранс» Казимира Антоновича Брамського. Історичні фото з державного архіву.

 

 

 

Інформація КП «Київпастранс»